Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 927/1748/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.04.2015у справі№ 927/1748/14Господарського судуЧернігівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Датчикове підприємство "Завод Рапід"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"прозобов'язання вчинити діїза участю представників:

позивача: Павленко А.В., дов. від 06.05.2015;

відповідача: Соколовська К.В., дов. від 25.03.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.02.2015 у справі №927/1748/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Цимбал-Нарожна М.П., судді - Оленич Т.Г., Івченко С.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.02.2015 у справі №927/1748/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПАТ "Банк "Демарк" (Банк) та ТОВ "Датчикове підприємство "Завод Рапід" (Клієнт) 09.04.2012 укладений договір №1949/1 банківського рахунку, за умовами якого Банк відкрив Клієнту рахунок №26006000001949 в національній валюті відповідно до Інструкції Національного банку України "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" (постанова правління Національного банку України від 12.11.2003 №492), іншими нормативно-грошовими актами України для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касових операцій.

Пунктом 2.1.3 договору передбачено, що Банк зобов'язується своєчасно здійснювати розрахункові операції за окремим поточним рахунком згідно вимог Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" та інших нормативно-правових актів Національного банку України та умов цього договору.

Відповідно до п. 2.4.1 договору, Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку в межах залишку коштів та в порядку, передбаченому чинним законодавством.

04.04.2013 між ПАТ "Банк "Демарк" (Банк) та ТОВ "Датчикове підприємство "Завод Рапід" (Позичальник) укладений кредитний договір №360, за умовами якого (враховуючи зміни, внесені договором від 05.03.2014 № 1) Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 500 000,00 грн.

Господарські суди дослідили, що ТОВ "Датчикове підприємство "Завод Рапід" 16.10.2014 сформовано та направлено ПАТ "Банк Демарк" платіжне доручення №2173 про перерахування грошових коштів в сумі 423 876,00 грн з поточного рахунка позивача №26006000001949 на рахунок №20676003461042 ПАТ "Банк "Демарк" з призначенням платежу - перерахування коштів по кредитній лінії згідно договору від 04.04.2013 №360.

Проте, здійснювати перерахування вищезазначених коштів з рахунку позивача відповідач відмовився, посилаючись на ч. 5 ст. 36 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з 29.09.2014 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів (лист від 22.10.2014 № 09/06-7419).

Крім того, на звороті платіжного доручення Банком зроблено відповідний напис про повернення без виконання згідно п. 2.15 Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (постанова Національного банку України від 21.01.2014 № 22) та на підставі п. 1, 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Обґрунтовуючи свої вимоги, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач пояснив, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором, оскільки введення у ПАТ "Банк "Демарк" тимчасової адміністрації не впливає на здатність позивача виконувати свої зобов'язання безпосередньо перед відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення позивача до відповідача з вищезазначеним платіжним дорученням (16.10.2014) в ПАТ "Банк "Демарк" з 29.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію (постанова правління Національного банку України від 25.09.2014 №600 "Про віднесення ПАТ "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.09.2014 № 102 про запровадження з 29.09.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Демарк").

Приймаючи рішення у справі про відмову в позові, місцевий господарський суд, виходячи з положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" дійшов висновку, що між сторонами склались зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунку, а відтак, в даному випадку, позивач виступає кредитором з розпорядження належними йому коштами на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку ст. 99, 101 ГПК України, суд, зважаючи на норми ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" послався на те, що введення тимчасової адміністрації не впливає на здатність відповідача виконувати свої зобов'язання перед позивачем. Також, суд зазначив, що вимога позивача не є майновою, а є вимогою про зобов'язання останнього вчинити дії по перерахуванню коштів з рахунку позивача з метою погашення заборгованості за кредитним договором, а тому позивач не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Відповідно до п. 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту (ст. 1089 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції та зазначалось вище, постановою правління Національного банку України від 25.09.2014 №600 ПАТ "Банк "Демарк" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.09.2014 № 102 запроваджено з 29.09.2014 тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Демарк".

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація -процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, системний аналіз положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у Банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції Банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній на час виникнення спору.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14, від 01.04.2015 у справі № 910/556014, від 22.04.2015 у справі № 910/9234/14, від 27.05.2015 у справі № 910/12766/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі заслуговують на увагу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справі №927/1748/14 скасувати.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.02.2015 у справі №927/1748/14 залишити в силі.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР